Миколаївська область України знаходиться на півдні держави. Площа області складає 24,6 тис.кв.км, що становить 4,08% території України. Область межує на заході з Одеською, на сході з Херсонською, на півночі з Кіровоградською і Дніпропетровською областями, з півдня омивається водами Чорного моря. Головні річки області -Південний Буг та Інгул. Більш ніж 95% області розташовано у межах Степової зони. Природні та близькі до них екосистеми займають приблизно 5% території.
Територія Миколаївської області має значний унікальний природо-ресурсний потенціал. Загальна площа природно-заповідного фонду області складає понад 74 тис.га, або 3% території області. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» 135 ділянок Миколаївщини набули природоохоронного статусу, дві території увійшли до списку водно-болотних угідь міжнародного значення згідно з Рамсарською конвенцією
(Див. Перелік об’єктів ПЗФ Миколаївської області)
В вересні 2000 року в рамках реалізації проекту ГЕФ «Збереження біорізноманіття в Азово-Чорноморському екологічному коридорі», Верховною Радою України прийнятий закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Згідно закону передбачається розвиток національної екологічної мережі, основу якої складають об’єкти природно-заповідного фонду.
Рішенням Миколаївської обласної ради від 24 червня 2011 року № 4 затверджено обласну Цільову програму розвитку екологічної мережі на період до 2015 року. Основною метою Програми є формування регіональної екологічної мережі Миколаївської області згідно з чинним природоохоронним законодавством. При цьому регіональна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її інтеграції та функціонування у нацональній екологічній мережі.
Кінбурнська коса
На півдні Миколаївщини розташований півострів Кінбурнська коса, який входить до складу Нижньодніпровської піщаної арени, що має протяжність понад 200 км уздовж лісового берега Дніпра від м. Нова Каховка до кінця Кінбурнської стрілки (напроти м. Очакова).
Кінбурнська коса — місце досить цікаве і незвичайне, з дивними обрисами. Вона омивається з півночі Дніпровсько-Бузьким лиманом, з півдня — Ягорлицькою затокою, з заходу омивається водами Чорного моря і тільки на сході з’єднується з сушею. Тягнеться коса зі сходу на захід вузькою піщаною смугою біля 40 км і на заході своєю кінцівкою, у формі чобота, упирається в Тендрівську затоку, утворюючи півострів. Ширина коси коливається від 7 до 10 км/У минулому Кінбурнську косу називали Гілеєю, що в перекладі означає «земля під густим лісом». Кінбурнський півострів — місце давнього оселення людей. Тут зустрічаються залишки поселень епохи пізньої бронзи та античної доби. Більшість території в минулому належала до відомства Прогнойської паланки славетної Запорозької республіки. В районі Чорних озер, що межує з парком зі сходу, знаходився знаменитий козацький волок, яким славне низове товариство обходило турецькі фортеці Кінбурн та Очаків. Поряд з волоком — Кінбурнські солеродні озера, які були місцем добування кам`яної солі. Звідси вона розходилась по всій Україні та багатьох країнах Європи.Дивовижним на косі є реліктовий Волижин ліс площею 206 га, який взятий під охорону держави. В лісі росте біля 40 видів дерев і кущів, у тому числі берест, дніпровська береза, вільхове урочище, бузина, хміль, дикий виноград. Своєрідність урочищу надають джерела.
На території коси відзначено біля 60 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Серед них скарабей священний (Scarabaeus sacer), емпуза смугаста (Empusa fasciata), осетер атлантичний (Acipenser sturio), гадюка степова (Vipera ursinii), ходуличник (Himantopus himantopus), орлан-білохвіст (Haliaeetus abbicilla), сліпак піщаний (Spalax arenarius), ємуранчик звичайний (Scirtopoda tellum), афаліна чорноморська (Tursiops truncatus). 
Більше 15 представників фауни є ендемічними для регіону.
Район Кінбурнської коси є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їх концентрації, гніздування, зимівлі. Ягорлицька затока з островами, косами та внутрішніми озерами віднесені до водно-болотних угідь міжнародного значення.
Акваторія Дніпровського лиману зберігає досить високу рибопродуктивність. Просторі мілководдя є місцем нагулу прохідних (осетрові, оселедцеві) і напівпрохідних видів риб, важливим нерестовищем для туводної іхтіофауни. Значну наукову і практичну цінність мають донні безхребетні реліктової понто-каспійської фауни (всього 96 видів). Герпетофауна півострова одна з найбагатиших в Україні.
На косі більше 20 км. чистого піщаного пляжу, тут 5 місяців сонячного побережжя для відпочинку.
Рішенням Миколаївської обласної ради за № 16 від 5.10.1992 року в межах Очаківського району на площі 17890 га, з них 5631 га — акваторія, створений регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса». Для туристів в заповідному об’єкті існує мережа стежин, є прекрасні можливості для організації екологічних таборів, проведення польової практики студентів природних факультетів. Зупиниться можна в приватному секторі, на базах відпочинку, а також в наметах.
В грудні 2009 року, з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних комплексів і об’єктів степової зони, що мають важливе природоохоронне, рекреаційне і культурно-освітнє значення, Указом Президента України № 1056 на базі регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» створено національний природний парк «Білобережжя Святослава».
Гранітно-степове Побужжя
У північному регіоні Миколаївщини розташовується своєрідна перлина України, гірська країна серед українського степу — Гранітно-степове Побужжя.Гранітно-степове Побужжя — одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка відіграла роль одного із центрів видоутворення Причорномор’я. Ця місцевість не занурювалась у морські глибини більш ніж 60 мільйонів років, завдяки чому на території збереглась значна кількість унікальних об’єкті живої природи.
Пороги, що до нашого часу збереглися на Південному Бузі, мають місцеву назву брояки. З ними, як і з багатьма островами та скелями, пов’язана значна кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів. Це зокрема Бузький Гард — урочище з однойменним порогом.
У складі місцевої флори нараховується близько 1000 видів судинних рослин, 40 видів ссавців, 190 видів птахів, 32 види риб. Чисельність видів комах оцінюється в 11000 видів. З цього різноманіття більш ніж 150 видів занесено до Червоної книги України, Європейського Червоного списку, Червоного списку IUCN, списків Бернської конвенції, а також регіонального охоронного списку Миколаївської області і знаходяться під особливою охороною. 13 рослинних угруповань занесені до Зеленої книги України.Рішенням обласної ради від 18.03.94 року № 27 на зазначеній території створений регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя».
Основними завданнями парку є збереження природних та історико-культурних комплексів та об’єктів, створення умов для ефективного туризму та рекреації, здійснення еколого-освітньої роботи, проведення наукових досліджень і моніторингу навколишнього середовища.
В межах парку знаходиться водно-болотне угіддя «Бузькі брояки», яке відповідає восьми критеріям Рамсарської конвенції як водно-болотне угіддя (ВБУ) міжнародного значення.
Родзинкою «Гранітно-степового Побужжя» є наявність природних річкових порогів і теплої води протягом 6 місяців на рік, що створює ідеальні умови для рафтингу, водного слалому і водних туристичних маршрутів. 40-50 метрові скелі збирають чисельних скелелазів, заплавні ліси створюють тінь і прохолоду в літню спеку, що приваблює міських жителів Одеси, Миколаєва, Кіровограду на тури вихідного дня.
В серпні 2008 року регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя » зайняв 5 місце у загальнонаціональному проекті «7 природних чудес України» і був визнаний одним з найкращих в Україні.
Указом Президента України від 30.04.09 № 279/2009 на території Миколаївської області, на базі регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» створено національний природний парк «Бузький Гард».Тилігул
На межі Миколаївської та Одеської областей знаходиться Тилігульський лиман і вважається одним з найчистіших серед лиманів Північно-Західного Причорномор’я.
Рішенням Миколаївської обласної ради від 28.04.95 р. № 8 створено регіональний ландшафтний парк «Тилігульський».
Територія заповідного об’єкту включає узбережжя та прилеглі акваторії Тилігульського лиману в межах Ташинської, Краснопільської, Ана
толіївської, Червоноукраїнської та Коблевської сільських рад Березанського району Миколаївської області загальною площею 8195,4 гектара. До його складу також увійшов орнітологічний заказник місцевого значення «Пониззя Тилігульського лиману».
Його довжина сягає 80 км, ширина — до 4,5 км, максимальна глибина — 21,2 м, прозорість води — до 7 м. Це самий глибокий і прозорий лиман нашого регіону, який відділений від моря широким піщаним пересипом. Їх з’єднує лише штучно створений
У заповідному об’єкті добре збереглась природна рослинність, яка представлена травянистими болотами, засоленими луками, солончаками і солонцями, справжніми та кам’янистими степами, деревно-чагарниковими заростями. В районі Ташинської затоки та гирла річки Царега знаходиться один з найбільших на півдні України цілинних степових масивів.
Це вплинуло на багатство флори узбережжя Тилігуьського лиману, яка нараховує близько 620 видів судинних рослин. У складі флористичних комплексів парку — велика кількість рідкісних і зникаючих видів, занесених до Червоної книги України: голонасінник одеський, підсніжник Ельвеза, пізньоцвіт анкарський, зозулинець болотний, морковниця прибережна, пустельниця головчаста, сон чорніючий, ковили волосиста, Лессінга, українська, Граффа і шорстка, тюльпани Шренка та бузький, шафран сітчастий, дрік скіфський, рястка Буше.
Серед рослин, які потребують регіональної охорони — льонок великохвостий, півники солелюбні, ломиніс цілолистий, яблуня рання, горицвіт весняний, белевалія сарматська, чебрець молдавський, валеріана пагононосна, тринія багатостеблова та інші.
На території парку зростає багато західнопричорноморських і причорноморських ендемічних видів: астрагал блідий, пустельниця жорстка, льонок Біберштейна, китятки молдавські, льон лінійнолистий, глід Попова, мінуарція бузька, юринея короткоголова, волошка Маршалла, залізняк гібридний, пижмо одеське. Вони представляють унікальний вапняковий субкомплекс Одеського флористичного району.
Усього на лівобережжі лиману виявлено 17 видів судинних рослин, які занесені до Червоної книги України, 4 — до Європейського червоного списку, 7 — до Світового червоного списку або Червоної книги МСОП, ще 2 види — до Бернського списку.
Загальна чисельність птахів, що зупиняються на прольоті в межах лиману та його узбережжя, іноді сягає 30000 особин. Сезонні скупчення утворюють переважно крижень, лиска, попелюх, гуска білолоба, мартини звичайний, малий і жовтоносий.
Серед інших тварин, що перебувають під охороною держави, тут мешкають бджола-тесляр звичайна, сколія степова, поліксена, подаліpій, махаон, дибка степова, волочниця велетенська, красотіл пахучий, жовтобpюх та Палласів полоз, горностай, тхір степовий, борсук, видра річкова тощо.
Територія заповідного об’єкту має важливе культурне значення. На узбережжі лиману виявлено низку поселень епохи пізньої бронзи, античної доби, черняхівської культури. Тилігул був одним із районів найбільш ранньої українсько-козацької колонізації. Він здавна використовувався людьми для вилову риби та мореплавства.
Все це забезпечує широкі можливості для розвитку в межах парку екологічного туризму та різних видів рекреаційної діяльності, активність яких у світі щорічно зростає. Вже традиційними на Тилігульському лимані та його мальовничих берегах стали пляжний відпочинок, любительське рибальство і мисливство, прогулянки на човнах, пішохідні подорожі та пізнавальні екскурсії, наукові експедиції, польові практики і спостереження за птахами.
Приінгульє
Парк створений рішенням Миколаївської обласної ради від 17 грудня 2002 р. на площі 3152,7 га. і є складовою частиною природно-заповідного фонду України.
Парк розташований на ділянці долини р. Інгул на землях Новобузької міської ради, Кам’янської, Софіївської, Розанівської сільських рад у Новобузькому районі Миколаївської області.
На території парку знаходяться археологічні пам’ятки: пізньопаеолетична (більше 20 тис. років тому) стоянка, мезолітичні (8 тис. років до н.е.) стоянки, поселення епохи ранньої і пізньої бронзи, поховання скіфського воїна у повному озброєнні (V вік до н.е.).
На мальовничому березі Інгулу (Софіївського водосховища) стоїть унікальна пам’ятка архітектури — Свято-Михайлівська чи Пелагеєвська церква, будівництво якої було розпочате у 1896 році інженером-будівником з Німеччини (закінчено у 1904 році). Церква має три престоли, 12 куполів і зовнішнім видом нагадує храм Василя Блаженного у Москві. З 1996 року тут діє Свято-Михайлівський жіночий монастир.
Збереження природних комплексів долини ріки Інгул, забезпечення охорони, відновлення унікальних для степової зони ландшафтів на зазначеній території, а також збереження історико-культурних об’єктів та забезпечення умов для організованого відпочинку населення мають велике значення у питанні налагодженні гармонійних стосунків людини і природи.
Завданнями парку є:
· збереження та відновлення цінних природних комплексів, видів рослинного і тваринного світу;
· створення умов для туризму, відпочинку в природних умовах;
· проведення наукових досліджень;
· екологічна осітньо-виховна робота.
З 2007 року на зазначеній території працює спеціальна адміністрація (дирекція) парку, офіс якої розташований в с. Софіївка Новобузького району.
Єланецький степ
Для збереження ландшафтів степової зони Правобережної України Указом Президента України від 17.07.96 № 575/96 створений природний заповідник «Єланецький степ». Заповідний об`єкт знаходиться в 60 км на північ від міста Миколаєва і займає цілісну систему балок та прилеглих до них ділянок плакору в басейні р. Громоклія, в межах Єланецького та Новоодеського районів.
Серед представників фауни, що перебувають під охороною, зареєстровані дибка степова (Saga pedo), поліксена (Zerinthia polyxena), полоз Палласів (Elaphe quatuorlineata), канюк степовий (Buteo rufinus), орел-карлик (Aquila pennata), балобан (Falco herrug), шпак рожевий (Sturnus roseus).
В межах заповідника створено зоопарк, в якому у напіввільних умовах утримуються дикі тварини, що колись мешкали серед безкрайнього українського степу, такі як де мешкають бізони, сайгаки, кулани, лані, муфлони.
Михайлівський степ
Рішенням обласної ради від 14.08.97 № 13 створений ландшафтний заказник місцевого значення «Михайлівський степ» на площі 1343,1 га. Заповідний об’єкт знаходиться в 55 км на північний захід від м. Миколаєва та займає цілісну систему степових балок (Велика Дівчина та Кемлича) в околицях с.Михайлівка Новоодеського району.
Колективне сільскогосподарське підприємство «Михайлівське», в межах земель якого знаходиться ландшафтний заказник, було модельним в проекті IUCN «Екологічно стійке сільске господарство та степове біорізноманіття в Україні та Росії».
Рішенням Миколаївської обласної ради від 25.11.2011 р. № 9 в межах території Березнегуватського району Миколаївської області створено регіональний ландшафтний природний парк "Висунсько-Інгулецький" на загальній площі 2712,6 га.